Історія кохання Тетяни та Ігора

А починалося все так:

Це було останнє безтурботне літо моєї юності. Я це дуже добре розуміла, адже навчалась у випускному класі, і тому хотілося, щоб воно ніколи не закінчувалося. А ще більше хотілося, щоб у пам'яті лишилися його найпрекрасніші миті. Тому кожний день був зовсім не схожий на інший. Поїздки до бабусі в село, похід з друзями до лісу, відпочинок біля річки, посиденьки у “всесвітній павутині” — все це тісно сплелося між собою і, здавалося б, уже нічого не могло змінити мого звичного життя.

Але... Збиралась на побачення до омріяного хлопця, якого після великих зусиль я все-таки зацікавила, коли відчула, що мене ніби магнітом тягне до комп'ютера. Це вже стало звичкою — кожного дня додавати когось собі у друзі “В контакте”. Переглядаючи список нових друзів, зупинила погляд на симпатичному юнакові — в ньому була якась родзинка, якої не було в інших. І, мабуть, чи то за звичкою, чи то за іронією долі, в моїх друзях з'явився Він. Спілкування в перерві між домашніми справами і відпочинком ставало дедалі цікавішим...

Друзі, успішно склавши сесію, запросили мене відсвяткувати зустріч у затишному ресторанчику Острога. Веселий сміх та розповіді про студентське життя обірвав телефонний дзвінок. Це був Ігор, який дуже наполягав на нашій зустрічі...

Десятихвилинна зустріч (а саме через стільки часу я обіцяла друзям до них повернутися) продовжується і дотепер. Тихого літнього вечора вишнева “дев'ятка” відвезла мене з країни Мрій у країну Кохання. І хоча мій розум не міг нічого зрозуміти, зате серце огорнуло невідоме досі почуття. А ще в пам'яті назавжди залишиться перший поцілунок під сяйвом нічного неба. Можливо, то була незначна поламка в машині, а можливо, тільки причина, щоб зупинити авто, але після усунення несправності, в руках тоді ще не коханого чомусь опинилося не кермо автомобіля, а Я. Він ніжно пригорнув мене до себе, наші уста зустрілися і злилися в несміливому поцілунку. Через деякий час Ігор зізнався, що досить часто зустрічав мене в місті і дуже хотів познайомитися, але оскільки я завжди була в оточенні друзів — нагоди такої не випадало. А “родзинкою” цього кохання стало те, що ми були близькими сусідами, але дізнались про це лише через деякий час.

...У кожного з нас бувають такі життєві ситуації, коли мимоволі починаєш заздрити іншим. Але моя мама в таких випадках завжди каже, що в моєму житті все буде набагато краще. І як цьому тепер не вірити!.. У мене є єдиний і неповторний, а у Нього — кохана ЛЯЛЯ, як любить мене називати. І коли з неба буде падати зірочка, я обов'язково загадаю бажання, щоб так тривало все наше життя.

Тетяна ДЕЧКОВСЬКА.

Коментарі