Тихо падає
сніг... Легкі, наче пух, сніжинки кружляють
в повітрі, а потім ліниво стеляться по
землі. Вони закидають дорогу до Тебе...
Механічно простягаю руку, ловлю сніжинку
і, як в дитинстві, загадую бажання...
Я хочу до Тебе... Теплим сонячним промінчиком Ти увійшов в моє життя... Увійшов і назавжди залишився в моєму серці. З тієї пори я втратила спокій і живу лише думками про Тебе.
Моє серце давно належить Тобі, а Ти — іншій... Я кохаю Тебе, чуєш? Кохаю... Одного разу ти запитав, як міцно я Тебе кохаю. Кохаю... Кохаю так, що втратила розум. Недарма ж кажуть: “Коли кохання заходить у двері, то розум вистрибує через вікно”.
Я розумію, що ти ніколи не будеш моїм, але цього не розуміє серце... Я сотні разів наказувала йому, просила, благала, та все марно... Не слухається, не може, не хоче Тебе забути. Та як забути, коли Ти — щаслива частина мого життя.
Тепер я знаю, як виглядає щастя. Знаю, які в нього руки, губи, волосся, який сміх, якого кольору очі.
Я дивлюся в твої очі і даю собі обіцянку, що ця наша зустріч остання. Я не повинна красти чуже щастя. Розумію, що від цього боляче всім, а мені — найбільше... Тобі знайоме почуття: коли думка про одне займає Тебе повністю, а все інше не має сенсу?
Твоє ім'я завжди на моїх устах. У холодному поту та з сльозами на очах я просинаюся вночі від того, що мені наснилася та, інша...
Закриваючи очі, я бачу Тебе. Ти... Всюди Ти... В холодних морозяних ночах і в теплих сонячних днях; у весняних краплях дощу і в осінньому вітрі, всюди Ти... Ось Ти посміхаєшся і все посміхається навкруги і хочеться жити.
Ти — краще, що було в моєму житті. І, повір, я ні про що не шкодую...
сніжинка давно розтанула, залишивши лиш мокрий слід на моїй долоні. Я притуляюся губами до холодної краплинки, закриваю очі, витираю непрошену сльозу, і вірю, що все задумане обов'язково збудеться.
Я хочу до Тебе...
Та, що кохатиме Тебе завжди.
Додати коментар
- Поля обов'язкові для заповнення з *.
